Гурток "Сонечко"

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

14.04.2021

Практична робота. Виконати ескіз шкільної форми. 

12.04.2021

Практична робота. Винонати ескіз декоративної тканини "Іграшки" 

07.04.2021

Практична робота. Виконати ескіз декоративної тканини "Українські мотиви" 

05.04.2021

Практична робота. Виконати ескіз декоративної тканини "Весна"

20.01.2021

Практична робота. Пейзажна композиція "Людина яку я люблю"

18.01.2021

Практична робота. Пейзажна композиція" Квітуча вулиця" або "Зимовий пейзаж"

13.01.2021

Практична робота. Пейзажна композиція "Море"

11.01.2021

Практична робота . Композиція за спостереженнями з життя міста або села "В магазині"

25.11.2020 

Прості натюрморти з трьох предметів побуту та овочів наближених за кольором на тлі однотоної драперії.

23.11.2020

Прості натюрморти з двох предметів побуту та фруктів протилежних за кольором на тлі драперій локального кольору.

18.11.2020

Пошуки кольору наближеного до натури з урахуванням впливу середовища. Передача обєму предметів засобами кольору. Поняття колоритних відношень.  

16.11.2020

Замальовуємо та начеркуємо пейзажі.

11.11.2020

Малюємо рослину з натури.

09.11.2020

Малюємо постать людини, тварини та птаха. Переглянути відео.

  

Завдання на карантин

28.05.2020

Підведення підсумків.Перегляд та обговорення кращих робіт виконаних протягом року.

25.05.2020

Кращі світові різножанрові зразки образотворчого мистецтва.

21.05.2020

Кращі світові різножанрові зразки образотворчого мистецтва. (опрацьовуємо самостійно)

18.05.2020

Українське мистецтво ХІХ- ХХ ст.

Кінець ХІХ — перша третина ХХ ст. стали часом справді революційних змін у світовому мистецтві, а за інтенсивністю, динамікою і мультивекторністю художніх пошуків — одним з найцікавіших і найскладніших його періодів. Український художній процес є органічною частиною загальноєвропейського, який, проте, формує власне впізнаване обличчя. А справді помітні фігури представників нової генерації художників, чиї експерименти з формою і образом перевели українську культуру від парадигми традиціоналізму до парадигми новаторства, — брати Бурлюки, Олександр Богомазов, Олександр Архипенко, Михайло Бойчук, Олександра Екстер, Анатоль Петрицький, Василь Єрмилов та багато інших відомих митців — гідно репрезентують Україну і українське мистецтво на мапі європейського модернізму.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. в українському мистецтві окреслюються очевидні відмінності між генерацією художників-реалістів, сформованих значною мірою під впливом передвижників, та молодих художників, зорієнтованих на пошук нових пластичних форм та методів роботи. Побутовий жанр зберігає свою популярність, але змінюються його ідейно-естетичні засади. Фабульність у розгортанні сюжету втрачає своє головне значення, живопис перестає орієнтуватись на морально-дидактичну парадигму, властиву мистецтву середини ХІХ ст. Від узагальнено трактованих типажів художники переходять до індивідуально та психологічно окреслених за допомогою пластичних засобів образів. Для живопису кінця ХІХ ст. характерне посилення декоративності, увиразнення композиційних ритмів, посилення емоційності колірних та тональних рішень. Художники-реалісти, творчість яких представляє традиційний підхід до творення, працювали здебільшого в студійних умовах, а етюдна і пленерна практики стали прерогативою вже наступного покоління митців, творчість яких розглянемо в цьому матеріалі.

Олександр Мурашко

Серед художників, чиє мистецтво в повній мірі відповідало новим естетичним та художньо-формальним засадам, особливе місце посідає Олександр Мурашко (1875 — 1919), небіж та учень Миколи Мурашка, випускник Петербурзької академії, стипендіат Паризької і Мюнхенської. Олександр Мурашко, формуючись під впливом реалістичної живописної традиції, здебільшого через мистецтво Іллі Рєпіна, зумів вийти на рівень синтетичного сприйняття традиційних форм та нових художніх віянь, перейнятих через досвід безпосереднього вивчення сучасного західноєвропейського живопису.

Олександр Мурашко. Біля кафе. 1903

Разом з тим йому вдалося зберегти національну мистецьку ідентичність. Ранні жанрові полотна Олександра Мурашка створені під час пенсіонерського перебування в Європі, зокрема у Франції. Здебільшого вони зображають гамірне міське життя — сцени з кав’ярень, паризьких вулиць. Особливістю цих робіт стало звернення до здебільшого жіночих образів, у звучанні яких, однак, відчувається відгомін передвижницької традиції. Водночас художня інтерпретація переживає очевидне оновлення — композиція динамізується, з’являються колористичні засоби імпресіонізму.

Вже на ранньому етапі професійного формування Олександр Мурашко зарекомендував себе як талановитий портретист, про що свідчить одна з найвідоміших і найбільш тиражованих робіт «Портрет дівчини в червоному капелюсі». Живописна манера цієї картини позбавлена академічної скутості, мазок легкий та віртуозний, насичений яскравим колоритом. У широкій, вільній манері намальований портрет Миколи Мурашка, відомий під назвою «Старий учитель». Його Олександр Мурашко намалював відразу після повернення з Європи у 1904 році.

Олександр Мурашко. Портрети - Миколи Мурашка, Людмили Куксіної, дівчинки з собакою

• 

• 

• 

Олександр Мурашко. Квіткарки.

Також невдовзі після приїзду з Європи О. Мурашко знову звертається до побутового жанру, але вже на мотиви українського народного життя. Першим полотном такого типу стала «Карусель», у якій яскраво поєднано мотиви швидкого руху з дзвінким мерехтливим звучанням кольору (доля картини на сьогодні, на жаль, невідома, крім того, що її купив з мюнхенської виставки угорський колекціонер). Слідом за «Каруселлю» з’являються картини «Неділя», «Недільний день», «Селянська родина», «Київські квітникарки», які характеризують О. Мурашка як цікавого і талановитого художника в побутовому жанрі. Він звертається до мотивів як сільського, так і міського життя, для цих робіт характерна урочиста, святкова, піднесена атмосфера, а персонажі його робіт — щирі, радісні і світлі. Олександр Мурашко, як представник вже нової генерації митців, відмовляється від сюжетної поверхової оповідальності, і, відповідно, мусить шукати відмінних композиційних рішень. Для його робіт властива лаконічна, але змістовно містка форма художнього вислову. У картинах здебільшого обмежена кількість персонажів, поданих крупним планом і часто в майже фронтальних позах.

За винятком «Каруселі», в роботах Мурашка побутового жанру панує статика, що посилює монументальність звучання образів. Олександра Мурашка можна вважати винятковим колористом.

За допомогою кольору йому вдається маніпулювати складними художніми категоріями, досягаючи узагальнено-епічного характеру та підкреслено оптимістичного настрою у своїх полотнах. Саме Олександр Мурашко почав першим в українському мистецтві ХХ ст. ліпити форму тільки кольором, майже не вдаючись до світлотіні, використовуючи великі декоративні кольорові площини. Разом з тим колірна гама наповнена світлом і барвиста водночас, що ріднить техніку Мурашка з імпресіоністичними живописними принципами.

Олександр Мурашко успішно синтезував побутовий і портретний жанри. Його жанрові побутові роботи позбавлені сюжетності, і являють собою радше групові портрети. Творчість Олександра Мурашка стала тою єднальною ланкою, що позначила перехід від мистецької системи ХІХ ст. до мистецької системи ХХ ст. Особливо виразно така трансгресія проявилась в одній з пізніх робіт — «Київські квітникарки».

В останній період творчості Олександр Мурашко все частіше вдається до пленерного вирішення портретних образів, ставлячи перед собою складні завдання, пов’язані з передачею сонячного світла, повітря, різноманітних кольорових рефлексів. Як тло Мурашко любить використовувати водну гладінь моря, буйну зелень садів. Художнику вдалося органічно поєднати принципи пленеризму з чітким пластичним моделюванням форми і глибоким психологізмом. Зразками такого поєднання можуть слугувати пізні роботи художника «Портрет старої» та «Жінка з настурціями».

У творчості Олександра Мурашка виразно окреслились тенденції нового живопису центральної наддніпрянської України, що дали поштовх до майбутнього розвитку побутового жанру. Мурашкові вдалось трансформувати цей жанр, де завдяки йому з’явились монументальні образи, нові принципи живописно-пластичних засобів.

Федір Кричевський

Наступною помітною постаттю в контексті розвитку українського живопису зламу ХІХ — ХХ ст. став Федір Кричевський (1879 — 1947). Вихідець з Харківщини, художню освіту він здобув у Москві, після чого здійснив традиційну для того часу освітню подорож Європою.

Федір Кричевський. Наречена. 1910

У ранні роки своєї творчості Ф. Кричевський пристав до побутового жанру, в якому досяг справді високого рівня майстерності. Одним з кращих зразків українського побутового жанру вважається картина Кричевського «Наречена» 1910 року. Йому вдалося створити яскравий і водночас глибокий психологічний образ, зовнішнє трактування котрого викликає певні алюзії з композиційними схемами стародавніх портретів. Але наснажена робота потужною живою енергетикою, вітальною виразністю образів. Федір Кричевський схильний монументалізувати як самі образи, так і художню форму. Такий підхід характеризує і його портретне малярство, хоч і представлене нечисленними зразками, але виразне і стилістично самодостатнє.

Своїх портретованих Кричевський зображає здебільшого на повен зріст, вибираючи точку зору знизу, що відчутно посилює бажаний для нього ефект монументальності, створює ілюзію масштабності. Форму моделює узагальнено, великими площинами, з застосуванням великого вільного мазка, що також допомагає посилити той таки ефект монументальності. Колорит Кричевського багатий і мажорний за звучанням з виразними декоративними тенденціями.

Федір Кричевський. Автопортрет і портрет дружини Лідії Старицької

• 

• 

Цікавою синтетичною роботою, яка поєднала принципи портретного і нового побутового жанрів стала картина Ф. Кричевського «Три віки» 1913 року. Конкретні жіночі типажі поєднуються з узагальненими алегоричними образами, трактованими в монументально-декоративному плані (скульптурне моделювання фігур, яскраві, але гармонійно поєднані кольори).

Федір Кричевський. Триптих "Життя"

• 

• 

• 

Нові мистецькі шукання початку ХХ ст. вплинули на творчість окремих художників традиційного напряму, що обумовило їхню формально-стилістичну переорієнтацію.

Петро Левченко

Зокрема від передвижницького пейзажу відходить Петро Левченко (1856 — 1917), натомість він звертається до камерності інтер’єрних композицій, інтимних і затишних образів з елементами жанровості, наповнених настроями елегійної усамітненості. Героїнями цих картин здебільшого є жінки («Натхнення», «За читанням листа», «Інтер’єр із зеленою лампою», «На кухні», «Неділя» та ін.).

Живопис Петра Левченка

• 

• 

Петро Холодний

Інший напрям роботи з художньою формою обрав Петро Холодний (1876 — 1930).

Петро Холодний. Дівчина і пава

Хімік за освітою, художник-самоук, він досяг справді знаменитих результатів в малярстві, графіці, вітражі. Ранні роботи Петра Холодного апелюють до образів, пов’язаних з фольклорними і пісенними мотивами, вони дуже декоративні за формально-стилістичним рішенням. Їм властива складна символіка образів, тонка витонченість рисунку, прозорий колорит, делікатність і елегантність форм («Казка про Дівчину і Паву», «Ой у полі жито...»), що за змістом і формою репрезентують тенденції модерну, осмисленого в руслі національних мистецьких концепцій.

Типовим представником модерну в українському мистецтві кінця ХІХ — початку ХХ ст. був Михайло Жук (1883 — 1964).

Михайло Жук

Вже ранні його роботи свідчать про тяжіння до орнаментально-декоративного стилю. Зокрема такі риси можна відшукати в портретних роботах молодого М. Жука.

Він ставив собі за завдання наповнити їх асоціативним змістом, звертаючись до стилізації, орнаменталізації та символіки (портрет Біляшівського, «Жіночий портрет», портрет Коцюбинського). Характерним зразком живопису Жука стали декоративні панно «Лілеї», «Гвоздики», «Півники», «Жінка з серпом», «Біле і чорне», популярні серед художників стилю модерн.

Роботи Михайла Жука

• 

• 

• 

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. також зароджуються передумови абсолтно нового трактування народного мистецтва як джерела і ресурсу для новітніх мистецьких пошуків, передусім авангардного напряму. Характерною рисою тогочасного мистецького процесу стали угруповання, творчі об’єднання, котрі дуже часто артикулювали свою місію в маніфестній формі. Художники вже цієї генерації прагнуть розірвати зв’язки з реалізмом, обирають абстраговані від натуралістичного сприйняття естетичні критерії, шукають внутрішніх сутностей і психологічно мотивованих образних алюзій.

«В естетичну самоцінність ці художники трансформують і відповідні виражальні засоби живопису, взявши за основу їхні суто формальні властивості, лінійну ритміку, чистоту колірних поєднань, фактуру того чи іншого матеріалу, декоративну площинність, фарбу як таку, що заступає колір» [цит. за Рубан В. В. Образотворче мистецтво / Історія української культури у 5 т. — Том 4. Книга 2. — К.: Наукова думка, 2005. — 1293 с. — С. 872].

Важливу роль у формуванні нового світогляду, в тому числі візуального, художнього, відтепер відіграють урбаністичні процеси, науково-технічний прогрес. Мистецтво радикально змінює своє обличчя і, те що його формує, — внутрішні смисли і ментальні конструкти. Руйнується усталена ієрархія жанрів, стираються межі поміж ними. І вже на початку ХХ ст. художники, що мислили по-новому, переходять від об’єктності до безпредметності, від зовнішньої впізнаваності до внутрішньго індивідуального бачення, яке не претендує на те, щоб бути зрозумілим і близьким багатьом. По суті, формується незалежний мистецький дискурс, у якому особа глядача і поняття рецепції більше не відіграють важливої ролі.

Вагомим чинником формування українського модернізму стає сучасне західноєвропейське мистецтво — новітні течії, знайомство з якими відбувалося різними шляхами. Зокрема відчутний вплив справила і викликала значний культурний резонанс Інтернаціональна виставка картин, скульптури, гравюри і малюнків 1909 року в Одесі, ініційовану Володимиром Іздебським разом з Василем Кандинським. Цю виставку потім показали в Києві, Ризі, Петербурзі. Салон Іздебського, отже, став популяризатором нових форм західного мистецтва в Україні. Але ще більш ефективним способом у процесі творення нового мистецтва стали безпосередні контакти з західноєвропейським мистецьким середовищем, у яке українські художники доволі органічно влились і не просто переймали чужий досвід, але й починали створювати власні візуальні наративи. Найвпливовішим центром сучасного мистецтва на той час, без сумніву, був Париж. Українські художники там були представлені доволі чисельно.

Давид Бурлюк

Одним з тих, хто почав радикально змінювати українське мистецтво на початку ХХ ст. був Давид Бурлюк (1882 — 1967).

Давид Бурлюк. Прихід весни і літа

Разом з братом Володимиром, також художником, вони заснували мистецьке об’єднання «Гілея», котре активно заперечувало будь-які традиційні форми мистецької образності, а основу нових художніх форм шукає у народному примітиві, віддаючи перевагу деформованим площинам, відмовляючись від лінійної перспективи, поєднуючи в одному зображенні різні точки зору, використовуючи контрастні кольорові поєднання.

Експерименти з формою привели Давида Бурлюка до футуризму, український варіант якого уособлює власне його постать.

Олександра Екстер

Дуже важливою фігурою українського мистецтва на етапі входження в нього модерністських течій стала Олександра Екстер (1882 — 1949), яка пройшла бурхливий і дуже яскравий шлях, експериментуючи в різних стилях, — від неоекспресіонізму до винайденого нею супремоконструктивізму.

Твори Олександри Екстер

• 

• 

• 

Олександр Богомазов (1880 — 1930) також став однією з ключових постатей в модерністському дискурсі українського мистецтва. Він зумів поєднати своєрідну сюжетну образність з динамікою і абстрактністю форми, кубічну логіку і статику з футуристичним бурхливим рухом, створивши кубофутуризм — специфічну стилістичну форму синтезу, властиву власне українському модерністському рухові.

Загалом для українського авангарду властивий міцний органічний зв’язок з національним мистецьким ґрунтом, що уособлює іконописна традиція, народна картина, розпис, іконографія фольклорних примітивів.

З українського авангарду починає формуватись і розвиватись дизайн, піонерами якого стали Василь Єрмилов, Олександра Екстер, сучасна сценографія, представлена новаторськими роботами Анатоля Петрицького і тої ж таки Олександри Екстер.

Казимир Малевич

Окреме місце в історії мистецтва першої третини ХХ ст. належить Казимиру Малевичу (1878 — 1935), який цілком змінив парадигму світового сучасного мистецтва, фактично став його інтелектуальним батьком, і водночас унікальною фігурою, яку неможливо вписати в сучасні йому, уже сформовані мистецькі дискурси.

Твори Казимира Малевича

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Іманентний зв’язок з традицією українського живопису демонструє творчість Михайла Бойчука (1882 — 1937) на різних її етапах та у різних формах втілення та школи його учнів і послідовників.

Михайло Бойчук

Бойчуку вдалося створити потужні новаторські мистецькі течії — спершу неовізантинізм, а згодом бойчукізм, — що багато в чому визначили обличчя українського модернізму.

Роботи Михайла Бойчука

• 

• 

• 

Олександр Архипенко

Абсолютним новатором пластики не тільки української, але й загалом світової став Олександр Архипенко (1887 — 1964).

Скульптури Олександра Архипенка

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Нові форми і методи художньої освіти, активізація мистецького життя на різних суспільних рівнях, розгортання музейної і меценатської діяльності, налагодження зв’язків між різними мистецькими школами, в тому числі іноземними, поява нового типу творчої індивідуальності, що органічно влилась в широкий контекст європейського модерністського процесу, зберігши тісний зв’язок з основами національної художньої традиції — все це дефініювало українське мистецтво першої третини ХХ ст., однієї з найяскравіших і найрепрезентативніших сторінок його новітньої історії.

14.05.2020

Історія походження ремесел та декоративно-прикладного мистецтва

 Декоративно-прикладне мистецтво та його місце в системі  образотворчих мистецтв.

                       1.      Історичні закономірності розвитку декоративної творчості.

                         Декоративно-ужиткове мистецтво – найдавніший вид художньої діяльності людини. До нього належать одяг, меблі, хатнє начиння, тобто світ речей, котрим користується людина у своєму побуті. Жодна зі сфер творчої діяльності людини не має такого могутнього засобу художньої виразності як ужиткове мистецтво. Ми зустрічаємося із цим мистецтвом, навіть не зауважуючи його. Через особисті речі, побутові предмети людина приймає і формує певний спосіб життя. На побутових речах лежить відбиток особистості їх господаря, національного й соціального середовища. Як будь-який інший вид мистецтва, декоративно-ужиткове розвивалося за канонами і законами, котрі були для певної історичної епохи. Художник-прикладним створював речі, зручні у користуванні, яким притаманна доцільність та утилітарність, а також враховував естетичні вимоги свого часу. Лише сукупність цих характеристик (доцільність, утилітарність, краса) становить художню цінність предмета, робить його високохудожнім твором.Щоб глибше вивчити художню природу декоративно-прикладного мистецтва, питання його теорії і практики   слід з’ясовувати в історичному аспекті. При цьому важливе усвідомлене розуміння понять, визначень, етапів історичного розвитку мистецтва, оцінки його сучасного стану.

                             На основі всесвітньо-історичної практики в процесі трудової діяльності розвивались естетичні почуття людини, її вухо, очі, що вчилися бачити красу форм, кольору тощо. Для того, щоб народилося мистецтво, людина повинна була навчитися не тільки користуватися інструментами та з їх допомогою зображувати бачене на камені, в глині, отримувати звуки, а й навчитися художньо-образного сприйняття дійсності. Образне мислення - це ще не мистецтво. Воно стає мистецтвом лише тоді, коли матеріалізується в певних доступних людині засобах - у слові, каменів звуках, жестах, рухах тощо.

                                 Художня творчість була одночасно і пізнанням світу, образним мисленням і практичною дією, матеріалізацією його в тілорухах, слові, глині, дереві, камені та ін. Художня творчість - це і образне мислення, і практична діяльність.

                      2. Історичні витоки видів декоративно-прикладного мистецтва.

                          Декоративно-прикладне /народне/ мистецтво - одна з форм суспільної свідомості і діяльності. Воно зародилося в первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу. Засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною.

                    Починаючи а первіснообщинного суспільства і впродовж наступних віків люди вдосконалювали домашнє виробництво речей, які задовольняли їх необхідні побутово-життєві потреби: знаряддя праці, тканини, одяг, посуд, меблі, житло. Поступово шліфувалися технічно-художні навички праці, які формувалися колективним досвідом, передавалися з покоління в покоління, перевірялися практикою. Завдяки набутим навичкам людина навчилася сама виконувати всі процеси праці для створення багатющого предметного світу: тканин, посуду, меблів тощо.

                               Величезним здобутком пізнавально-трудової діяльності було те, що людина навчилася сама вибирати і підготовляти потрібну сировину, опрацьовувати її і виготовляти предмети різноманітного призначення. Дрібне ручне виготовлення готових виробів при відсутності внутрівиробничого поділу праці називається ремеслом. Історичний розвиток ремесел зумовлений змінами соціальної формації. Відповідно до різних історичних етапів суспільного виробництва та розподілу праці ремесла були домашніми, на замовлення і на ринок.

       Домашнім ремеслом називається виробництво виробів для задоволення власних
потреб господарства, членами якого вони були виготовлені.

       Ремесло на замовлення - це виготовлення виробів ремісником, що має своє 

господарство і працює зі своєю сировиною або сировиною замовника.

Ремесло на ринок - дрібнотоварне виробництво, при якому ремісник сам продає вироби на ринках або через посередників, які їх перепродують. Ремесла на замовлення і на ринок розвивались разом із розвитком міст, містечок, важливих ремісничо-торговельних центрів. Для визначення названих видів ремесел вживаються ще й інші терміни: домашні ремесла називаються домашньою промисловістю, а ремесла на ринок - кустарною промисловістю. Всі види ремесел послідовно розвивалися разом із розвитком людського суспільства.

Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах - як домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли, зв’язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись. Кожна історична епоха вносила зміни у їх життя. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел й організованих промислів. У містах і селах були спеціалісти, що вичиняли шкіри, ткали, шили одяг, займалися ковальською і столярною роботою. На основі домашнього виробництва виникли організовані художні промисли. Поетапно іде процес виникнення цехів, які відомі на Україні в XIV ст., розширення кількості дрібних промислів, майстерень у ХVІ-ХVІІ ст. та поява в ХVІІ-ХVІІІ от, мануфактур. Перехід від них до капіталі­стичних фабрик, промислового виробництва XIX от,, як і вся капіталістична система, негативно позначалися на дальшому розвиткові Художніх промислів, основа яких - традиційна Художня рукотворність. У різні історичні епохи залежно від зміни соціальних формацій змінювалося народне декоративне мистецтво. Однак завжди визначальною його рисою були колективний характер творчості, спадкоємність багатовікових традицій.

3. Система видів декоративно-прикладного мистецтва. 

В основу систематизації декоративно-прикладного мистецтва не можна покласти якусь одну класифікаційну категорію чи одиницю. Тому його класифікація грунтується на різних засадах. Зокрема за матеріалом - камінь, метал, скло, кістка та ін.; за технологічними особливостями - ткацтво, вишивка, плетіння, в"язання, розпис; за функціональними ознаками - одяг, меблі, посуд, прикраси, іграшки. Художні засади у кожній речі превалюють над утилітарними і включають у свою структуру види технік. За домінуючими виражальними ознаками виділяються певні групи: поліхромна, монохромна і пластична. Поліхромна - ткацтво, вишивка, батик, вибійка, бісер, писанкарство, емалі, розпис. Монохромна група: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання. Пластична група: різьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм. Ажурно-силуетна група: кування, слюсарство, скань, мереживо, витинанка. Між групами немає чіткої межі. Інкрустація, вибійка, вишивка можуть бути як поліхромною, так і монохромною. Вишивка може бути ажурною.

Розуміння декоративно-прикладного мистецтва буде неповним без таких мистецьких категорійних понять як вид і типологія творів. Види декоративно-прикладного мистецтва - художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня оброка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в"язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батик, писанкарство, карбування, художнє кування, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу. Одні види широко функціонують у сфері побуту (одяг, дерево, кераміка, ткацтво, художній метал). Інші - мереживо, батик, писанки - мають порівняно вузьке функціональне середовище.

Функціонування того чи іншого виду  у побуті розширюється за рахунок типологічної групи предметів або підгрупи. Підгрупи в кераміці утворюються на основі якісних характеристик матеріалів (майоліка, фаянс, фарфор, шамот) і технологій виготовлення. Підгрупи в обробці дерева - це техніки його обробки (різьбярство, токарство, бондарство).

Типологічна група - стале поєднання однотипних предметів, де тип виступає як абстрактний узагальнений зразок предметів. Кожна типологічна група творів декоративно-прикладного мистецтва вирізняється сукупністю деяких зовнішніх формотворчих ознак, що сприяють її розпізнаванню. Наприклад, у керамічному виробництві посуд має багато типологічних груп: миски, кратери, ойнохої, амфори, кухлі, чайні й кавові сервізи і т.п. 

4. Поняття про професійне, народне та аматорське мистецтво.

Сьогодні  декоративне мистецтво - складне багатогранне художнє явище. Воно розвивається в таких; галузях, формах, як народне традиційне /в тому числі народні художні промисли/, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Усі ці галузі багатозмістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні зв’язки і суттєві відмінності, бо не однакова наукова природа їх художньої творчості.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе виключно на основі спадкоємності традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. При цьому в ньому постійно діють закони діалектичної єдності колективного та індивідуального, традиційного і новаторського. Воно мас глибинні зв’язки з історичним минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Професійне декоративне мистецтво - результат творчості людей із спеціальною художньою освітою. їх готують середні спеціальні і вищі навчальні художні заклади , університети. У професійному декоративному прикладному мистецтві головну роль відіграє мистецтво окремих художників-професіоналів. 

Самодіяльність – непрофесійна художня творчість широких народних мас /саме творчість, а не традиційне народне мистецтво/. Художня самодіяльність у галузі декоративно-прикладної творчості - це в основному організована форма діяльності людей, які займаються виключно для задоволення своїх духовних потреб.

07.05.2020
Створюємо "Декоративне зображення тварин"; заповнення силуету глечика, куманця, чобітка, одягу

04.05.2020
Створюємо  "Ескіз новорічного костюма"; "Національний Україїнський костюм"



30.04.2020
Створюємо "Ескіз килима" наприклад:


27.04.2020
Виконуємо роботу "Вертепні маски";
"За мотивами петриківського розпису"

23.04.2020
Виконнуємо роботи "Чарівні квіти", " Опішнянські мотиви".(нижче є опис опишнянського розпису)

Опішнянський розпис — це здебільшого рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів та віночків. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою.^[17]

Переважно кераміку розписують великим рослинним орнаментом, що складається з нескладних геометричних мотивів, без різких ламаних ліній. Форма квітів — умовна за формою, часто близька до українських настінних розписів.

Розписують вироби традиційно жінки. Для розпису використовують кольорові глини-ангоби.^[18] вироби, сформовані на гончарному крузі, спершу поливають рідкою кольоровою глиною, яка створює рівномірний тон. Після другої просушки їх розписують за допомогою гумової груші з соломинкою на кінці. Майстриня ставить виріб на гончарний круг і, обертаючи, наносить лінії. Потім, тримаючи виріб на колінах, малює візерунок, починаючи з найбільших елементів, які є опорою всієї композиції. Після закінчення нанесення контурного малюнка, його розфарбовують. Труднощі виконання розпису полягають у тому, що справжній колір ангоба виявляє під глазур'ю лише після випалу.

Для розпису мисок застосовують оригінальну техніку — «фляндрівку» (нанесення кольорів на черепок з подальшим їх розтягуванням спеціальним дротяним гачком). Виріб занурюють у червону глину, ставлять на гончарний круг і починають розписувати. Лінії «розтягують» мідним гачком. Фарба тонкими лініями входить одна в одну, створюючи візерунки. Ця техніка потребує швидкості, уважності, адже виправлення тут неможливі.

Свищики розписують так само, як і посуд, тільки більш дрібним і простим орнаментом.

16.04.2020
Виконуємо роботу: "Казковий птах", "Дивний звір"

13.04.2020
Створити декоративну композицію за мотивами народних ремесел. Прикрашаємо посуд.

09.04.2020
Опрацюйте матеріал:

Особливості композиційної структури орнаментів

Візерунок — вільна композиція декоративних мотивів.

Орнамент (прикраса) — візерунок, який складається з ритмічно впорядкованих елементів: призначається для прикрашення різних предметів (посуд, зброя, текстильні вироби, меблі, книги та інше), архітектурних споруд (як усередині, так і ззовні), творів пластичних мистецтв (здебільшого прикладних), а в первіснообщинних людей — також людського тіла (розфарбування, татуювання).

Орнамент пов'язаний з поверхнею, організовує її і прикрашає, орнамент оперує невизначеними формами або стилізує реальні мотиви, які схематизує до невпізнання.

Особливості орнаменту:

1. декоративна стилізація;
2. площинність;
3. зв'язок із поверхнею.

За характером композиційні орнаменти класифікуються на:

1. стрічкові;
2. сітчасті;
3. композиційно-замкнені.

За мотивами, які використовуються в орнаментах, їх поділяють на:

1. геометричні, які складаються з абстрактних форм (точки, прямі, ламані, зигзагоподібні, сітчастоперетинні лінії, круги, ромби, багатокутники, зірки, хрести, спіралі, більш складні мотиви —меандр та інші);
2. зооморфні або тваринні (стилізація реальних або фантастичних тварин);

3. використання мотивів людської постаті, архітектурних фрагментів, зброї, знаків і емблем (гербів);
4. стилізовані написи на архітектурних спорудах (наприклад, на середньо-азійських мечетях, середньовічних палацах) або в книгах (так звана — в'язь);
5. складні комбінації мотивів, наприклад, геометричних і тваринних форм —так звана тератологія; {тератологія —наука, яка вивчає відхилення у розвитку рослин, тварин і людей, геометричних і рослинних форм — арабески).

Орнаменти також поділяються на площинні та рельєфні.

Площинний орнамент — прикраса на плоскій або кривій поверхнях.

Рельєфний або випуклий орнамент— прикраса на дереві, кості, камені або металі.

Виконується орнамент засобами малюнка, живопису, скульптури, залежно від матеріалу — на папері, на тканині, дереві, металі, камені і т д.

Важливу роль в орнаментальній композиції відіграє колір.

В основі побудови орнаментів лежать такі принципи:

1. Утилітарність, так зване практичне його застосування.
2. Залежність художнього оформлення від матеріалу, форми і призначення предмета.

3. Яскравість і декоративність орнаментальних образів.

Суттєва ознака багатьох різновидів орнаментів — чітко виражений ритм — рівномірне чергування деяких елементів. Одна і та ж група елементів може повторюватись скільки завгодно разів. Цю групу часто називають мотивом, або рапортом, а частину поверхні, на якій розміщується мотив, — фоном, або полем орнаменту. Орнамент, у якому весь час повторюється одна і та ж група елементів, можна назвати одномотивним.

Види симетрії

Симетрія — це певний просторовий порядок, математично точна закономірність у розміщенні предметів або їх частин. Існує декілька видів симетрії.

Найпоширеніша дзеркальна симетрія. Вона притаманна тілу людини і більшості тварин, багатьом предметам і застосовується в мистецтві.

Якщо будь-який предмет або фігуру розділити на дві половини так, щоб одна половина повторювала другу, то це й буде дзеркальна симетрія (мал. 3.4).

Мал. 3.4. Витинанка. Декоративне вирізання з паперу

Орнамент вирізаний із складеного вдвоє аркуша кольорового паперу, — найпростіший спосіб досягнення дзеркальної симетрії.

Вісь симетрії — це точка, навколо якої фігура переміщується на певний кут (мал. 3.5). Це другий вид симетрії.

Мал. 3.5.

«Роза» — центральне округле вікно собору Паризької Богоматері. XVIII ст.

Тут осьова симетрія (16 площин симетрії)

Наступний вид симетрії — перенесення або трансляція. Симетричні елементи можуть накладатись, якщо їх переміщувати вздовж прямолінійної осі (мал. 3.6).

Мал. 3.6. Фрагмент барельєфа із палацу

в Персиполі (Стародавня Персія. Сер. І тис. до н. є.)

В орнаментальних і декоративних зображеннях застосовуються різні види симетрії:

• дзеркальна: дві стрічкові, трисітчасті, п'ять центричних;
• вісь симетрії (циклічно-обертова) — від кількості циклів суміщенняфігури самої з собою (під час повного оберту) залежить різновид циклічно-обертової симетрії: 3-го порядку, 4-гопорядку, 5-го порядку і т. д.;
• перенесення — сім стрічкових, сімнадцять сітчастих і чимало центричних.

Способи організації орнаментів: стрічковий, сітчастий, композиційно-замкнений та ін.

Орнамент поділяється на: незамкнений стрічковий, сітчастий, композиційно-замкнений.

Стрічковий орнамент (або фризовий) — це візерунок, декоративні елементи якого створюють ритмічний ряд з відкритим двобічним рухом, що вписується в стрічку. Стрічковий орнамент розміщують у смузі з вертикальним або горизонтальним членуваннями мотивів. До цього типу орнаменту відносять бордюри, облямівки, шпалери, а також меандр (мал. 3.7, мал. 3.8).

Мал. 3.7. Бордюри, лінійні орнаменти,

що утворюються переносом будь-якої

фігури вздовж осі.

Мал. 3.8. Види симетрії бордюрів

Меандр — орнамент із неперервною кривою або ламаною під прямим кутом лінією, яка утворює спіраль. Меандрів орнамент розроблений в мистецтві Стародавньої Греції.

Незамкнений стрічковий орнамент несе в собі ритмічне повторення мотивів. Існує сім видів симетрії орнаментальних стрічок (мал. 3.9):

А —елемент асиметричний;

Б — одна площина симетрії, котра паралельна до осі переносу;

В — плаваючі відображення;

Г — осьова симетрія;

Г — площини дзеркальної симетрії перпендикулярні до осі переносу;

Д — поперечні площини симетрії поєднуються із плаваючим відображенням і осьовою симетрією;

Е—повздовжня і багато поперечних осей симетрії.

Мал. 3.9

Сітчастий орнамент — композиція будується за допомогою сітки, яка складається із системи різноманітних вузлів. Він будується на ритмічних чергуваннях одного або декількох мотивів.

Розрізняють п'ять різновидів орнаментів, які ґрунтуються на формах (мал.3.10):

а) квадратній;

б) трикутній;

в) прямокутній;

г) ромбовидній;

ґ) паралелограматичній.

Мал. 3.10

У сітках нараховують 17 варіантів симетрії (мал. 3.11):

1, 2, 3, 4,

5, 6, 7, 8,

9, 10, 11,

12, 13, 14,

15, 16, 17

Мал. 3.11

Композиційно-замкнений орнамент — візерунок, декоративні елементи якого згруповані так, що створюють замкнений рух. Можливі чотири основні види побудови замкнених орнаментів (мал. 3.12):

1. за допомогою однієї площини симетрії;
2. за допомогою однієї осі симетрії;
3. за допомогою однієї осі і декількох площин симетрії;
4. за допомогою декількох осей і площин симетрії.

Мал. 3.12

Замкнений орнамент розміщується в конкретній формі: квадраті, прямокутнику або в колі. За принципом замкненого орнаменту будуються композиції із символічним зображенням емблем, значків.

Композиційно-замкнений орнамент може бути симетричним і асиметричним. Асиметрична побудова вимагає досвіду в роботі з композицією, оскільки дуже важко досягти гармонійної врівноваженості всіх елементів, не використовуючи симетрії. Слід відзначити, що вдале вирішення композиції за принципом врівноваженої асиметрії в результаті дає більш цікавий результат.

Симетрія — математичне поняття, однак у мистецтві ми часто зустрічаємось не з точною, а з приблизною симетрією. Така неточність не є результатом невміння художника, бо в неї є теж свій художній зміст. Неповна симетрія дозволяє з'єднувати порядок із простором, закономірність і рівновагу з невимушеністю.

Народне мистецтво часто трактує симетрію вільно. Розміщення кольорових плям у розписі симетричне і підпорядковується простому і зрозумілому ритму, але рух гілок і листків не підпорядковується цьому правилу (мал. 3.13).

Мал. 3.13.

Вик. М. Тимченко.

Помідори. 1969р.

Симетрія не є єдиний спосіб організації орнаменту. Його ритм може бути побудований складніше, ніж в тій чи іншій системі повторів. Побутовий предмет виглядає добре, тому, що які дзеркальної симетрії, його збагачує ритм ажурних спіралей, котрі рухаються від леза до рукоятки. Розмір завитків спадає, форма їх спрощується, весь ритмічний ряд здається динамічним, нерівномірним (мал. 3.14).

Мал. 3.14.

Сікач. Метал. 1822р

Зображення окремого предмета також може сприйматись як орнамент, якщо художник підкреслює ритмічність у розміщенні його частин.

Цілісний предмет має орнаментальну композицію замкненого характеру, яка виразно показує закінченість речі її межі.

Орнаментальна облямівка, яка обходить річ по контуру, — найкращий приклад такого замикання (мал. 3.15). Внутрішнє поле може при цьому, залишатися вільним або заповнюватися рівномірним орнаментом. Ритм у нього відрізняється від ритму облямівки. Цілісність речі ще більше підкреслює виділення центра композиції.

Мол. 3.15. Скатертина. Синя набійка. XIV ст.

Овал — форма замкнена, візуально закінчена. Тому він не потребує облямівки, щоб композиція була цілісною. Овал має дві площини симетрії, так само як прямокутник (на відміну від круга, який є симетричним відносно будь-якого свого діаметра). Орнаментальна композиція в овалі будується за принципом дзеркальної симетрії. Тому орнамент може орієнтувати предмет, позначати його верх і низ, правий і лівий напрям, а також розмістити овал відносно глядача широкою або вузькою стороною (мал. 3.16).

Мал. 3.16.

Фаянсова тарілка. XVIII ст.

Форму диску — площинного, випуклого чи опуклого—часто використовують в прикладному мистецтві. Це і посуд, і круглі щити, і ґудзики.

Круг — замкнена геометрично чітка і трохи невизначена фігура. У нього є одна вісь, що проходить через центр, і безліч площин симетрії. Круг виглядає однаково, як би його не повертали навколо осі.

Художник може підкреслити ту візуальну рухливість форми, розмістивши орнамент концентричними колами. Але можна надати орнаментальній композиції диска верх і низ, «зупинити» обертання, застосувавши дзеркальну симетрію з однією площиною.

Вільний рослинний орнамент без точної симетрії має чітко виражену вертикаль, яка організовує композицію (мал. 3.17).

Мал. 3.17. Тарілка

Куля сама по собі не має верху й низу, її форма нейтральна відносно свого розміщення в просторі. Однак кулеподібний посуд повинен мати верх і низ, які зафіксовані основою внизу і отвором вверху. Орнамент на такому посуді дуже часто своїм розміщенням підкреслює таку орієнтацію.

Мол. 3.18. Ваза початку першого

тисячоліття до н.е.

Кераміка. Розпис.

Нерівні за шириною смужки, які звужуються у вузьких частинах, надають вазі конструктивну чіткість побудови (мал. 3.18).

Ритмічний рух в орнаментальних композиціях

Важливим компонентом є передача руху в орнаменті. Може здаватись, що наявність у ньому ритмічного чергування гарантує враження руху. Але це не зовсім так. Справа в тому, що враження руху, яке виникає, пов'язане із спостереженням в природі, в оточенні (мал. 3.19).

У процесі еволюції людина фіксувала в пам'яті характер руху і відтворювала його при створенні орнаментальних композицій.

Мал. 3.19. Асоціативне відображення руху в орнаменті

Емоційна виразність орнаментальних мотивів під час передачі характеру руху проявляється наступним чином (мал. 3.20):

а) енергія, урочистість;

б) легкість;

в) тіснота, напруга;

г) вільний рух;

ґ) внутрішня напруга;

д) задоволення;

є) спадаючий;

є) стомлючий;

ж) оживляючий;

з) спокійний настрій;

и) прискорений;

і) заспокоює.

Мал. 3.20

Послідовність виконання орнаменту

Перед складанням орнаментальної композиції слід визначити мету і конкретне місце в декоративному оформленні. Коли зроблено вибір образотворчих елементів, виконані зарисовки з натури (якщо вони потрібні), то роботу над завданням доцільно виконувати в такій послідовності:

а) попередній ескіз мотиву орнаменту (олівцем);

б) попередній ескіз мотиву орнаменту в кольорі (темпера або гуаш);

в) виконання чорнового ескізу, йогоперевірка і доопрацювання;

г) виконання ескізу на чистовику.

Лінії в орнаментальній композиції

Лінія є основним виразником графіч-ності. Вона може бути нанесена пензлем (розпис на папері, дереві, порцеляні),

«писачком» (писанкарство), ріжком (розпис майоліки), різцем (різьблення дерева, кістки, каменю), штихелем (гравіювання на металі), стібками вишивки тощо. Якісними виразниками мотивів орнаменту є прямизна і кривизна, різкість і плавність, кутастість і ламаність, хвилястість лінії.

Традиційні композиційні схеми, традиційні кольорові поєднання в народній орнаментиці

Багато творів народних майстрів є зразками мистецтва, у яких форма, декор і зміст нерозривно пов'язані. Народ віками відбирав довершені у природі форми, радісні поєднання кольорів, стилізував їх і створював нові (мал. 3.21).

Найбільш загальним елементом народної творчості служить орнамент, який допомагає досягнути єдності композиції і зв'язаний з технікою виконання, формою предмета і матеріалом. Орнамент відзначається багатством елементів, мотивів, форм і композицій. Його використовують в своїх творах українські народні майстри (мал. 3.22).

Вишивка. Основним матеріалом для вишивки є нитки (лляні, конопляні, бавовняні, шовкові та інші), в окремих випадках — золото, срібло, блискітки, монети тощо. Існує близько 100 видів і різних технічних прийомів вишивання: мереження, вирізування, гладь, хрестик тощо. Вишивка відзначається різноманітністю геометричного та рослинного орнаментів, зображення тварин (мал. 3.23).

Килими виготовляють вручну або на механічних верстатах. Є килими ворсові та безворсові. Основа килимів конопляна або лляна, піткання — вовна, фарбована рослинними барвниками. Є орнаментальні (рослинно-квіткові, геометризовано-рослинні, геометричні) та тематичні килими (мал. 3.24).

Мал. 3.21. Народна творчість:

1. дерево, різьблення;
2. фарфор;
3. гуаш, акварель;
4. живопис;5)—9) розпис;

10) дерево, солома.

Мал. 3.22.

Орнамент в творчості українських майстрів:

1)-3) невідомі майстри; 4) В. У. Павленко; 5)-6) невідомі майстри;

7. П. У. Власенко;
8. М. Ю. Шкрібляка;
9. М. К. Тимченко;

10. П. Й. Цвілих;
11. С. І. Васильківського.

Мал. 3.23.

Зразки української

народної вишивки:

1. чернівецька;
2. станіславська;
3. гуцульська;
4. закарпатська;
5. львівська;

6, 7) полтавська;

8. київська;
9. волинська;

10. подільська;
11. чернігівська;
12. художня гладь.

Мол. 3.24.

Зразки українських

килимів:

1. полтавський, XVIII ст.;
2. київський, XIXст.;
3. подільський XIXст.;
4. тернопільський XXст.;
5. полтавський XXст.;
6. волинськийXIXст.;
7. івано-франківський XX ст.

Залежно від ролі (настінні, настільні, залавники, полавники, доріжки, накидки тощо) вирішуються і орнамент, і композиція, і колорит килимів. Домінуючі мотиви орнаменту: ромби, розетки, квіти, квіткові галузки, вазони, дерева, птахи, людські постаті та інші. Розроблена система їхнього розташування на білому, чорному, коричневому, сірому тлі. Найпоширеніші композиції: поперечно-смугаста, концентрична, сітчаста, вазонна. Важливу роль в орнаментально-композиційній будові килимів відіграють кайма, обрамування, торочки тощо.

Писанки — одна з форм українського народного розпису, орнаментовані пташині яйця. Існують декілька стилів розпису писанки — геометричний, рослинний і анімалістичний. Сюжети мають реальну основу («сонечко», «рожі», «сороки» тощо).

За своєю схемою геометричний орнамент різноманітний. Найчастіше поверхня яйця ділиться на дві половини тонкою горизонтальною смужкою, а потім —двома або чотирма колами по вертикалі. Одержані таким чином трикутники заповнюють елементами геометричного або рослинного орнаменту.

Крім такої схеми поділу яйця по горизонталі та вертикалі, трапляються композиції діагональні. Скрізь поширено орнамент «безконечник» — крива лінія типу меандр, що, оплітає все яйце в різних напрямах.

Композиційні схеми писанок, у яких основу складають рослинні мотиви, значно простіші. Поруч зі згаданими схемами тут дуже часто можна побачити поділ усього розпису на 8 частин (одна горизонтальна паралель і два «меридіани»), а то й на дві частини, коли яйце ділиться однією вертикальною лінією: у межах кожного поля розміщується тільки один рослинний мотив.

Квітковий орнамент може бути різної складності: від примітивної схеми до композицій, що заповнюють усю поверхню писанки як єдине ціле.

Що стосується кольорової гами, то тут досить чітко визначаються територіальні межі:

1. Прикарпаття і Закарпаття — жовтий, червоний і чорний кольори при надзвичайній дрібності орнаментального малюнка і самих кольорових плям.
2. Поділля—тендітний малюнок та скупий, стриманий колорит (чорний, червоний і білий кольори).
3. Чернігів — чіткий орнамент переважно в 2-3 фарби (червону, чорну, білу),але білий колір використовується для контуру.
4. Полтавщина та Київщина —рушники багатобарвні (жовтий, яскраво-зелений, білий колір — тло; зелений, червоний, коричневий, чорний колір — плями розпису);

5. Харківщина—близькі до полтавських і київських, часто в них переважає жовто-коричнева гама.
6. Південні області — виразна яскрава гама, побудована на інтенсивних малинових, яскраво-зелених, блакитних, золотаво-жовтих кольорах (мал. 3.25).

Петриківському розпису притаманні рослинно-квіткові орнаменти, що продовжують традиції українського бароко та анімалістичні мотиви.

Характерні риси творчості петриківських майстрів — багата творча фантазія у виборі мотивів розпису, декоративність, яскравість фарб, контрастність, віртуозність і витонченість малюнка, висока технічна майстерність. Однак водночас роботи кожного окремого майстра мають свої художні особливості.

Предмети навколишньої дійсності майстри декоративного розпису не переносять на папір натуралістично, а творчо переосмислюють їх, підкреслюють характерні риси певної речі. Усі малюнки, навіть найскладнішої композиції, виконуються митцем без попередніх ескізів і навіть контура олівцем (мал.3.26).

Мал. 3.25. Українські писанки.

I. Полтавська область.2-8. Київська область.9, 10. Ю. С. Безпалко.

Київська обл.

II. М. Г. Степах. Київ.

12, 13. Чернігівська область. 14. Я. Ф. Ратушняк. Черкаська обл. 15-23. Вінницька обл.

24. Одеська обл.

25, 26. Львівська обл.27-30. Тернопільська обл.31-37. Івано-Франківська обл.38-42. Чернівецька обл.

Мал. 3.26.

1. Н. А. Білокінь;
2. В. А. Глущенко;3, 4) Т. Я. Пата;5) В. Ф. Панко;

6, 8) Ф. С. Панко; 7) Г. М. Самарська;

9) Н. 1. Турчин;

10) В. 1. Павленко.

Кольорові гармонії утворюються переважно з обмеженої кількості фарб. У кожного майстра є свої улюблені тони, і він користується відповідною палітрою фарб.

Рушником оздоблюють житло, він є невід'ємною частиною народних обрядів. Тканини і вишиті рушники мають здебільшого рослинний і геометризований орнамент. Залежно від місцевості, вони вирізняються характером вишивки, орнаментикою, технікою виконання, кольором.

Переважає доцентричне розташування дерев життя, квіткових вазонів та стрічковий уклад мотивів у поперечні смуги. Рідше зустрічаються рушники з орнаментальною смугою при одній широкій стороні.

Білий колір тканини, а також червоно-сині, багатобарвні візерунки збагачували живу гру світлотіней у вишивках.

Вироби з дерева, кості, каменю оздоблюють різьбленими орнаментами або сюжетними зображеннями. Усі ці матеріали дають змогу вирішувати різноманітні композиційні завдання колірного і фактурного характеру. Породи деревини наділені яскравим кольором: жовтим, червоним, вишневим, коричневим тощо.

Плетіння — стародавня техніка орнаменту. Майстер робить простий, але чіткий візерунок, виготовляючи вироби з прутиків, стебел, шкіряних ремінців, лози тощо.

У виробах із кованого металу орнамент не лише невіддільний від конструкції, але й підпорядковує її, включає в себе повністю. Форма залізних ґраток, світильників, фігурних підсвічників орнаментована, вся річ складається із візерунків, які віртуозно виконані в неподатливому матеріалі. Ритм орнаменту спрямовує вигини залізної смуги, примушує її крутитися спіралями.

Метал висуває свої вимоги до орнаменту. Він має бути в цьому матеріалі

конструктивним, побудованим так, щоб забезпечити предметові стійкість, міцність, відповідність своєму застосуванню (мал. 3.27).

Мал. 3.27. Свічник

XVIII ст. Мідь

У різьбленні по каменю й дереву орнамент стає рельєфним, набуває пластичної виразності. На його формах і ритмах відбиваються особливості інструментів і матеріалів. Повільна робота вимагає певних зусиль.

А. Манастирський. Запорожець. 1932 р.

06.04.2020
Опрацюйте матеріал:

Композиція в декоративному мистецтві

Специфіка та особливості композиції в декоративному мистецтві

Декоративне мистецтво — галузь пластичного мистецтва, твори якого поряд з архітектурою формують художнє середовище, що оточує людину.

Декоративне мистецтво поділяється на:

• монументально-декоративне мистецтво: створення архітектурного декору, розписів, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, які прикрашають фасади та інтер'єри, а також паркової структури;
• декоративно-прикладне мистецтво: створення художніх виробів, призначених для побуту;
• оформлювальне мистецтво: художнє оформлення свят, експозицій, виставок, музеїв, вітрин та ін.

Зміст творів декоративного мистецтва розкривається в тому ансамблі, для якого вони призначені.

Твори декоративно-прикладного мистецтва: посуд, меблі, тканини, предмети праці, зброя та ін. За функціональним призначенням вони не є творами мистецтва, але стали такими завдяки творчій праці художника, якої він доклав для їх створення.

Декоративно-прикладне мистецтво можна класифікувати за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево тощо) або за технікою виконання (різьблення, розпис, вишивка, вибійка, лиття, карбування, інтарсія тощо).

Твори декоративно-прикладного мистецтва є складовою частиною культури епохи, тісно пов'язаної з побутом, з тими чи іншими етнічними (народними) і національними особливостями. Вони постійно впливають на духовний стан людини, її настрій, стають важливим джерелом емоцій, які формують на ставлення людини до навколишнього світу.

Важливу роль у композиції художнього твору в декоративному мистецтві відіграють:

1. будова предмета, його конструктивні особливості й пластичні якості матеріалу (наприклад, вироби зі скла без декору);
2. поєднання образу з асоціацією(порівняння форми виробу із краплею, квіткою, постаттю людини, тварини, їх окремими елементами тощо);
3. декор (часто завдяки декору побутові предмети стають творами мистецтва).
4. декор має емоційну виразність, свій ритм і пропорції. Він видозмінює форму і зливається з нею в єдиний художній образ.

Специфічні особливості декору:

• сюжетне зображення;
• символічне зображення;
• орнамент;
• елементи образотворчого мистецтва. Сюжетне зображення— малюнок на поверхні предмета, який зображає певне явище, подію, конкретну людину або річ. Сама форма предмета повинна викликати естетичні почуття, емоції (радість, жаль, смуток тощо).

Символічне зображення — умовний образ, який означає будь-яке поняття, ідею, явище. У вузькому розумінні символ постає у вигляді умовного знака (монограма, сплетіння букв імені й прізвища). Сюди відносяться емблеми, герби, знаки (поштові й фабричні, грошові знаки, медалі, ордени). Дуже часто в них використовується алегорія — іносказання.

У декоративно-прикладному мистецтві (ДПМ) для створення декору широко застосовують орнамент і елементи (окремо або у взаємозв'язку) образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, рокографіка).

Елементи образотворчого мистецтва інколи проникають і у форму предмета (деталі меблів у вигляді лап тварин, пальмет — прикраса у вигляді пальмового листа, волют — спіралевидний мотив з «очком» у центрі, голів; посуду у вигляді квітки, плоду, птаха, тварини, постаті людини). Іноді орнамент або зображення утворюють нову форму виробу (візерунок решітки).

Зображення в декоративно-прикладному мистецтві художник організовує за допомогою пластики форм і певних кольорових співвідношень.

Твори ДПМ прикрашають наш побут, приносять естетичну насолоду, викликають бажання творити, прикрашаючи предметне середовище.

Принципи стилізації та декоративне зображення елементів живої та неживої природи

Різні за формою і кольором мотиви (малі структурні елементи рослинного і тваринного світу, предмети побуту й сама людина) є джерелом творчості для всіх народів у всі часи. Людина отримує уяву про красу, гармонію у спілкуванні з довкіллям. Але, створюючи художній образ, вона не відтворює предмет із фотографічною точністю, а перетворює його за допомогою художніх засобів. Творчо переробляючи мотиви природи в художні образи, майстри застосовують певні узагальнення.

Натурні замальовки, начерки, етюди — це початковий етап переробки природних форм у декоративні. У них необхідно передати найбільш характерні риси зображуваного.

Наступний етап роботи — створення образу з пам'яті та за уявою, узагальнюючи обриси, форми. Переробку натурних замальовок у площині декоративної композиції і стилізації найкраще виконувати засобами графіки або в техніці аплікації. При цьому слід пам'ятати про різні завдання художників станкового і декоративного мистецтва. Наприклад, якщо завдання художника — передати типові риси конкретного об'єкта, то в декоративному мистецтві виявлення типових рис спрямоване на створення узагальненого декоративного образу з рисами орнаментальності, умовності.

Переробка пейзажних мотивів у декоративні вимагає попереднього вивчення оточення, уміння узагальнити природні мотиви. У виконанні вправ необхідно орієнтуватись на ритмічну, врівноважену організацію композиційних елементів та на гармонію кольорових відношень. Перетворюючи предмети натюрморту в декоративні композиції, можна довільно змінювати розміри предметів, їх колір, тональні відношення.

Найбільш складним об'єктом відтворення в декоративному мистецтві є людина. Треба пам'ятати, що образ людини повинен бути завжди пізнавальним, узагальнення форми може здійснюватись до певних меж.

Стилізація — це процес активного відбору найбільш характерних ознак форми, свідомої відмови від усього другорядного, синтез пластичної форми з орнаментальним образом.

Принципи стилізації (мал. 3.1):

а) узагальнення форми в її межах;

б) узагальнення форми зі зміною обрису (окреслення предмета);

в) узагальнення форми і спрощення конструкції;

г) зміна характеру форми на більш декоративний;

ґ) перетворення об'ємної форми в площинну.

Стилізація природних форм є перетворенням живої форми в спрощену або в ускладнену, відповідно до призначення орнаменту (мал. 3.2).

Мал. 3.2. Вик. О. Кос

Компонування площини

стилізованими

елементами

Компонування площини ставить перед нами завдання — знайти образне вирішення теми. Продумавши тему, можна визначити характер побудови композиції (у спокійних, статичних ритмах або в неспокійних, динамічних), її формат. У декоративних композиціях застосовують основний принцип — об'єднання в одній структурі явищ, які відбуваються в різних просторах і в різний час. Тут можна одночасно використати і силует, і лінію, і світлотіньові ефекти. Узагальнення форми може існувати поряд з деталізуванням зображення. Такі контрастні зіставлення підсилюють виразність образів.

Композиція може складатись з одного або декількох декоративних елементів. Декоративні елементи часто запозичуємо в природі у вигляді листків, квітів, плодів тощо, а також серед предметів і форм, створених руками людини, її творчою уявою, фантазією. Вибрана форма проходить складний процес перетворення. Тут вона позбувається від всього зайвого, випадкового і стає виразним декоративним елементом.

Під час складання композиції треба звернути увагу на підпорядкованість декоративних елементів. В орнаментальній композиції головні елементи виділяють розміром, кольором і центральним розміщенням. Другорядні елементи, які доповнюють і відтіняють їх роль та значення, повинні пластично з'єднуватись з ними в цілий організм (мал. 3.3).

Композиційне вирішення має певну силу дії на глядача. Застосовуючи ритмічне членування елементів композиційної структури вертикальними, горизонтальними лініями, кругами, дугами або півколами, ми розширюємо виражальні можливості твору.

Мал. 3.3. Вик. І. Провозюк

02.04.2020
Закінчуємо портретну композицію:«Мій улюблений вчитель»

30.03.2020
Працюємо над  портретною композицією:«Мій улюблений вчитель»

19.03.2020
Закінчити роботу: «Портрет друга» та розпочати працювати над портретною композицією: «Мій улюблений вчитель»

16.03.2020

  Намалювати портретну композицію:«Портрет друга»

12.03.2020

  Намалювати портретну композицію: «Моя сім’я»